«І немов той чоловік, що, пускаючись у дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно. 15. Одному він дав п’ять талантів, другому – два, а третьому один, кожному за його здібністю, і від’їхав. 16. Той, що взяв п’ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і придбав других п’ять талантів. 17. Так само і той, що взяв два, також: придбав два других. 18. А той, що взяв лише один, пішов, викопав у землі яму та й сховав гроші пана свого. 19. По довгім часі приходить пан слуг тих і зводить з ними обрахунок. 20. Приступив той, що узяв був п’ять талантів, і приніс других п’ять талантів: Мій пане, – каже, – ти мені дав п’ять талантів, – ось я придбав других п’ять талантів. 21. Сказав до нього його пан: Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого. 22. Приступив і той, що взяв був два таланти та й каже: Пане; два таланти передав ти мені. Ось других два я придбав. 23. Сказав до нього пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана. 24. Приступив і той, що взяв був лише один талант, і каже: Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: пожинаєш, де не сіяв, і визбируєш, де ти не розсипав. 25. Тому, зо страху, я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він – маєш твоє. 26. Озвався його пан і каже до нього: Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і визбирую, де я не розсипав. 27. Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками. 28. Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. 29. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має. 30. А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів.»
Коментар до тексту
У часи Ісуса історію про слуг і їхнього пана (який від’їжджає, давши їм завдання), безсумнівно, мали б розглядати як розповідь про взаємини Бога та Ізраїля.
Вартість таланту (еквівалент 34 кг золота) була різною в різні епохи в різних місцях, й тому можемо орієнтовно оцінити ці таланти в 50, 20 і 10 тис. динаріїв відповідно. Оскільки один динарій становив середній денний заробіток, то ця сума була «малою» (25:21–23) тільки для дуже багатої людини, яка, ймовірно, довірила своє багатство найбільш надійним й обережним слугам. Отримавши значний капітал, вони могли вкласти його у вигідну справу, а оскільки більшість людей взагалі не володіла подібними сумами, то це була унікальна можливість отримати великий дохід. Саме ця притча надала метафоричного сенсу слову «талант» – значення практичного використання дарів і здібностей, даних нам Богом.
У якому сенсі книжники та фарисеї отримали в дар свій талант? Їм було дано Закон Мойсея, Храм і досвід присутності Бога серед них. Їм було дано чудові обітниці, що Бог благословить не тільки Ізраїль, але і весь світ через Ізраїль. Проте вони закопали цей свій талант у землю, не захотівши бути світлом світу, а приберігши світло для себе (пор. Мт 5:14–16). Вони були негідними слугами, а тепер їхній пан нарешті повертається і збирається спитати з них звіт. Прийдешнє руйнування Єрусалиму і Храму треба сприймати як покарання слуги, що не виконав веління свого пана.
Але про кого ж йдеться в притчі під образами двох слуг, які залишилися гідними довіри свого пана? Здається, це ті люди, які у відповідь на заклик Ісуса настільки поширюють блага, даровані Ізраїлю, що стають уже чимось новим (пор. 2 Кор 5:17). Це слуги Царства Божого, що подібне до гірчичного зерна, з якого виростає велике дерево (пор. Мт 13:31–32). Такі люди – знак того, що це дерево вже починає цвісти. Коли Ісус прийшов до Єрусалиму, аби пришвидшити останнє зіткнення між Царством Божим і його ворогами, віддані Христові учні уподібнюються до слуг, які правильно повелися з грошима, котрі їм довірили.
Слід також мати на увазі, що подібні притчі не дають повного уявлення про Творця світу – Бога, який послав нам Ісуса на знак Своєї любові. Притча про таланти міститься перед самим апогеєм усієї цієї історії, коли Син Людський віддасть «життя своє як викуп за багатьох» (пор. Мт 20:28). Жахаючись того, що деякі люди, за словами Ісуса, будуть кинуті в темряву, де «плач і скрегіт зубів», ми завжди маємо пам’ятати, що Він сам був на шляху до такої пітьми, де навіть Він відчув себе покинутим Богом (пор. Мт 2:45–46)…
Meditatio (розважання)
«Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має». Ці слова Ісуса, Матей згадує також і в іншому місці: «Бо хто має, тому дасться, і він надто буде мати; а в того, хто не має, заберуть і те, що має.» (Мт 13:12). Марко та Лука також наводять ці висловлювання у своїх Євангеліях (Мк 4:25; Лк 18:18; 19:26). Насправді кожен з нас має дано дуже багато – дар вічного життя та принаймні один талант (що найменше один) щоб змістовно реалізувати цей дар життя. Якщо ми правильно вживаємо цей унікальний дар, – на служіння іншим, – тоді таланти примножується, а життя поглиблюється й ми чимраз краще пізнаємо його таїнственний сенс. Якщо ж ми егоїстично живемо тільки для себе – стаємо на дорогу смерті, потрохи скочуємося в небуття…
У Новому Завіті знаходимо кілька місць, де перелічено дари та служіння, які отримують члени Церкви: Рим 12:6–8; 1 Кор 12:8–10; 1 Кор 12:28–30; Еф 4:11; 1 Пт 4:9–11. Дуже важливим є той факт, що дари дано для того, щоб інші могли з них користати: «Кожному дається виявлення Духа на спільну користь» (1 Кор 12:7).
Чим більше дарів та чим вище служіння – тим більше відповідальності. Прикладом глибокого розуміння відповідальності за все, що отримав від Господа є св. ап. Павло, який пише: «Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави – це мій обов’язок. І горе мені, коли б я не проповідував Євангелії» (1 Кор 9:16). Уся церковна спільнота та кожен її окремий член, усвідомлюючи, що «ми рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, аби звістувати великі діла Того, хто нас (у тексті: вас) покликав із темряви у своє дивне світло» (1 Пт 2:9 – 5:9), повинні бути «завжди готові дати відповідь кожному, хто у нас (в тексті: вас) вимагає слова про нашу (у тексті: вашу) надію» (1 Пт 3:15), та, розвиваючи Богом даний дар, або талант (Мт 25:14–30), чи вдосконалюючи довірене служіння, очікувати на прихід Господа Ісуса Христа. А оскільки Господь прийде несподівано (пор Лк. 12:40, 46; 1 Сол 5:2–3) «уся наша істота – дух, і душа, і тіло – має бути збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа» (пор. 1 Сол 5:23), щоб не тільки уникнути покарання (пор. Лк 12:47–48), а й прийняти від Господа нагороду (пор. Лк 19:17–19), увійшовши в його радість (пор. Мт 25:21–23) та знайшовши себе записаними в книзі життя (пор. Од 21:27).
Oratio (молитва)
Господи навчи мене розпізнавати дари, які Ти дав мені, щоб я міг жити повнотою життя – у радісному служінні іншим…
Contemplatio (споглядання)
Щодня можна побачити людей у якійсь потребі. Всі ці люди є Божим даром для нас, унікальними нагодами, щоб реалізувати своє життя у повній мірі, примножити свої таланти…
